Свою Україну любіть, 
Любіть її... во время люте, 
В останню тяжкую минуту 
За неї Господа моліть. Тарас Шевченко

22 травня 1861 року був перепохований Великий український пророк Тарас Григорович Шевченко. У цей день усе українство з повагою та трепетом схиляє голову перед пам’яттю генія нашого народу.

Згадуючи Тараса, виголошуючи на його честь палкі промови, ми, українці, маємо пам’ятати, що найбільшою шаною для Кобзаря є віддане служіння «Україні милій». Бо саме він показав нам взірець самопожертви заради свого народу, саме він став на страдницький шлях, віддавши себе на поталу російським царським сатрапам, заради своєї України-неньки. Він був правдивим націоналістом, який любив у першу чергу свою націю, свій народ. Він творив для цієї нації. Усі ми разом та кожен українець зокрема повинен мати шевченкове слово у своєму серці, у  своїй душі, підняти ім’я  Шевченка на прапор свободи і нести його до кінця своїх днів – наш святий обов’язок перед полеглими героями, перед Великим Тарасом, щоб не стати відступником чи запроданцем, про яких поет казав: «Славних прадідів великих правнуки погані…».

Тож несімо гідно на своїх знаменах, у своїх серцях вічне слово Кобзаря, рівняймося у своїх ділах та думах на нього, втілюймо його заповіти у життя. Й тоді в Україні направду постане Шевченкове пророцтво: «І на оновленій землі врага не буде – супостата, а буде син і буде мати, і будуть люде на землі».