14 серпня - "Маковея"

        14 серпня за новим стилем в народі святкують свято Маковея, яке в церковному календарі називається днем семи мучеників Маковеїв. З цього дня розпочинається «Спасівка» - піст, який триває два тижні. В цей день у церквах святять воду, квіти і мак.  

        Серед квітів у  букеті обов’язково присутні великі достиглі голівки маку. Такий букет називається «маковійчик», або «маковейка». До нього кладуть і чорнобривці, і жоржини, і айстри, і гвоздики, і барвінок, а також різні трави (які в народі називають зіллям, зіллячком): васильки, м'яту, чебрець, любисток, петрові батоги, полин, деревій, будяк-пристрітник.

          На житомирському Поліссі до маковійнового букета додають морквинку, невеликі качани кукурудзи, горох, квасолю, кріп. На Черкащині колись вважали, що на Маковея треба обов'язково посвятити квіти, бо «від цього квітне господарство». Святити несли також вінок із квітів і колосків, посередині якого ставили свічечку.

На Поділлі святили цілий сніп городини та зілля, обв’язаний червоною китайкою. З ним урочисто обходили всю господу, хату, городи, сподіваючись і на наступний рік отримати гарний врожай і примноження в господарстві.

           Після освячення маковійчика кладуть за образами, і він зберігатиметься там аж до весни, а деякими травами і маком будуть користуватися за необхідності, адже «освячене зело до всякої слабості здібне». Навесні мак розсівають по городу, а сухі квіти на Благовіщення дівчата вплітають до кіс – «щоб не випадало з голови волосся».
             Сакральний статус маку в українців був доволі високим. Ним обсипали корів і господу «від усього лихого». На Черкащині маком обсипали «всяку новопримножену тварину», приказуючи: «Щоб було в господарстві стільки тварин, як у маківці зернин».
            Цікаво, що навіть зараз дехто з міських жителів зберіг цю народну традицію ставлення до маку як до оберегу. Наприклад, посипають маком біля порогу квартири, де народилася дитина, щоб її не наврочила якась людина, що прийде провідати породіллю.
             Окрім звичайного городнього маку, дівки-чарівниці на Маковея святили мак-видюк (самосійний, дикий мак), що в народному знахарстві вважається засобом проти чародійства, а також проти упирів і так званих «ходячих покійників». Таким маком треба було обсипати навкруги себе або обсипати дім – зробити магічне коло з маку – тоді всі вроки і хитрощі відьми пропадуть безслідно. За народними уявленнями, відьма або упир не могли заподіяти людині шкоди, аж поки не визбирають весь мак до зернини. Вважалося, що відьми дуже боялися такого маку, особливо з першої маківки, яку вони намагалися вирвати на чужому городі.
              На Маковея святили також свіжовикачаний мед у стільниках, щедро пригощаючись ним. Обрядовою їжею в цей день були «шулики» - печені коржі, які ламають на дрібні шматочки в макітру і заливають медовою ситою та розтертим маком. Ця їжа дуже смачна, особливо її люблять діти. Готували такожпироги, вареники, пампушки з маком, різноманітні медяники та маківники.
                 Одна бабуся-киянка, яка дожила до 120 років, близько 1890 року розповідала, що за часів її молодості існував у Києві звичай – на Маковея всі кияни сходилися та з’їжджалися на Дніпро святити воду. А чоловіче населення переважно вдягалося в козацький одяг.
              Свято Маковея називається в народі "Першого Спаса", медовим Спасом – другий, яблучний Спассвяткують 19 серпня – або Спасом на воді, Спасом водяним. Хворі пропасницею купалися в цей день у річці, бо вода на Маковея вважається цілющою.
              Освячена цього дня вода цінується не менше стрітенської і вважається надзвичайно корисною від усіх хвороб. В цей день святили також колодязі та воду в річках. За свідченням Михайла Максимовича, на Київщині цією водою кропили ожереди (копиці сіна), щоб уберегти їх від мишей, кропили бджіл, а такожпили цю воду, вмивалися нею з метою очищення від усього лихого.

27 червня починається Петрівський піст

Піст є важливою складовою різних духовних практик, ця традиція активно використовується і особливо шанується у всіх найбільших світових релігіях. Постять іудеї, мусульмани, індуїсти, частковий відмова від їжі практикують і християни, як західного, так і східного обряду. У християн ця традиція сягає корінням до апостольських часів, до епохи зародження церкви. Для будь-якої віруючої людини піст – це завжди особливий період, час очищення, своєрідна форма релігійного аскетизму, перевірка міцності свого духу і символ перемоги духовного початку над плоттю.

Традиція обмеження себе в їжі особливо розвинена в православ’ї: у церковному календарі більше двохсот пісних днів.

Петрів піст (або Петрівка, як його ще називають) припадає на середину літа і пов’язаний з двома великими церковними святами.

Трохи історії

Петрів піст є досить давньою традицією, перші письмові згадки датуються ще апостольськими часами. Він починає Активно поширюватися приблизно з III століття нашої ери.

Спочатку посаду Петра і Павла вважали своєрідною альтернативою Великому. Якщо віруючий з якоїсь причини не міг тримати піст перед Великоднем, то він міг постити в цей період. Спочатку ця традиція не була пов’язана з апостолами.

Петрів піст затвердився після закінчення будівництва храму в Константинополі, присвяченого апостолам. Він був завершений в день пам’яті Петра і Павла. Саме після цього його стали відзначати особливо урочисто. Прийнято готуватися до цієї дати з допомогою посту і молитви.

Вважається, що саме в День Святої Трійці апостоли Петро і Павло були оповиті Духом і після цього вирушили хрестити язичників і проповідувати християнське вчення людям. На своєму шляху вони зміцнювали дух постом і молитвою. Саме тому з’явилася традиція Петрова поста.

Апостоли Петро і Павло є одними з найбільш шанованих в християнстві, як західного, так і східного обряду. Подальший шлях був складний, апостоли зробили багато добрих справ і прийняли мученицьку смерть за віру.

Від сторіччя до сторіччя згадки про це пості все частіше зустрічаються в церковній літературі і сьогодні це один з чотирьох головних багатоденних постів.